- Новости - Contora.com.ua

СПЕЦИАЛЬНЫЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ

Компания постоянно предлагает к купле-продаже так называемые «полочные» готовые компании

НОВОСТИ

Державно-приватне партнерство в портовому сегменті економіки України. Радикальний крок чи необхідніс

Найголовнішим обмеженням, яке ускладнює залучення крупних інвестицій у портове господарство України є майже виключно державна власність у портовому господарстві, в усякому разі більша частина майна морських портів України знаходиться в державній власності, причому держава прагне і надалі зберігати контроль над портами шляхом заборони на їх приватизацію. Звичайно, приватизація портів була б радикальним рішенням проблеми недостатності інвестування морських портів. Навіть передача портів у комунальну власність була б дуже серйозним кроком у сучасній українській економічній політиці. Втім, світова практика цілком допускає і державне управління господарством морського порту, і перебування такого господарства в державній власності, тому особливих надій на радикальні зміни в цьому відношенні будувати не слід. У той же час очевидно, що в державному бюджеті немає достатніх коштів, які б дозволили забезпечувати розширене відтворення в морських портах України. Щоб вирішити таке протиріччя використовується концепція державно-приватного партнерства (ДПП), Public-Private Partnership (РРР), яке є альтернативою приватизації об'єктів державної власності. ДПП ДПП — це спосіб організації відносин між державою і бізнесом з метою реалізації проектів у багатьох сферах діяльності. Як правило, такі відносини мають тимчасовий характер, оскільки на певний строк для здійснення конкретного проекту створюються господарські зв'язки, які припиняють своє існування одразу після реалізації цього проекту. Контракти, які держава надає приватним компаніям: на виконання робіт і надання послуг, на управління об'єктами права державної власності, на постачання продукції для державних потреб, контракти на надання технічної допомоги – це все форми ДПП. Формою ДПП є також орендні договори, спрямовані на передачу державою в оренду приватним особам своєї власності: будівель, споруд і виробничого устаткування. За користування державним майном приватні компанії вносять до держбюджету орендну плату. Угоди про розділ продукції – також форма ДПП, яка є договором, відповідно до якого суб'єктові підприємницької діяльності на оплатній основі і на певний строк надаються виняткові права на пошук, розвідку і здобич мінеральної сировини на ділянці надр, вказаній в угоді, і на ведення пов'язаних із цим робіт, а інвестор зобов'язується здійснити проведення зазначених робіт за свій рахунок і на свій ризик. Проведена продукція підлягає розділу між державою й інвестором відповідно до угоди, яка повинна передбачати умови і порядок такого розділу. Дуже поширена така форма ДПП, як державно-приватні підприємства. Участь приватного сектора в капіталі державного підприємства може припускати акціонування (корпоратизацію) і створення спільного підприємства. Ступінь участі в акціонерному капіталі визначає міру свободи приватної особи в ухваленні адміністративно-господарських рішень. Великим потенціалом володіє договір про спільну діяльність або просте товариство, який є цілком правомірним між державними (публічними) суб'єктами господарювання і приватними особами. В результаті виконання такого договору, як правило, виникає спільна власність, яка має змішану природу. Юридична особа не створюється, а прибуток ділиться пропорційно розміру внесків учасників. Слід відзначити, що потенціал цієї форми ДПП використовується недостатньо. Проте найбільш поширеною формою ДПП у всьому світі вважається концесія. Концесія — це система відносин між державою і приватною юридичною або фізичною особою (концесіонером), причому держава (концедент) надає концесіонерові права користування державною власністю за плату і на поворотній основі, а також право на здійснення видів діяльності, які складають виключну монополію держави. Усі згадані форми ДПП, окрім концесії, так чи інакше використовуються для інвестування портового господарства в Україні. І порти могли би бути прекрасним полем для випробування концесійних відносин. Основні фонди портів украй зношені, здійснення інвестицій у розвиток їх інфраструктури ускладнене, нові потужності майже не створюються. Навіть в умовах економічного зростання, що продовжується протягом останніх років, приплив інвестицій у портову інфраструктуру є невеликим. Недолік бюджетних коштів і неготовність держави до передачі окремих прав на інфраструктуру інвесторові в рамках ДПП, а також ризик інвестування в капіталомісткі об'єкти за відсутності гарантій з боку держави приводять до дефіциту інвестицій у портове господарство України. Без залучення вітчизняного і міжнародного капіталу на базі ДПП - механізму, випробуваного міжнародною практикою, недолік інвестиційних коштів просто неможливо подолати. Проектне фінансування Залучення капіталу в портове господарство можливе на засадах проектного фінансування. Таке фінансування здійснюється Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР) особливо охоче, якщо в країні розвивається партнерство приватного і державного секторів. Наприклад, ЄБРР видає кредит у сумі EUR 11,7 млн на будівництво перевантажувального комплексу контейнерів у Бердянському морському торговому порту на причалі № 10, метою якого є збільшення переробки контейнерів до 30 000 TEU/год і вантажів для судів типу ро-ро до 200 000 т/годину. Проектне фінансування – ефективний інструмент реалізації інвестиційних проектів. Ініціюючи перспективний проект, часто вдаються до проектного фінансування як до однієї з найбільш ефективних форм довгострокового фінансування. Види проектного фінансування такі ж різноманітні, як і види ДПП. Можуть бути використані практично всі форми торгового фінансування. Акредитиви і гарантії, лізинг і фінансові кредити за умови активної участі банку як посередника також використовуються для проектного фінансування. Часто для реалізації крупного проекту доцільним є створення спільного державно-приватного підприємства ad hoc. При здійсненні проектного фінансування не обійтися без кваліфікованого фінансового, технічного і юридичного консалтингу. Не випадковим є інтерес до розвитку контейнерного бізнесу, оскільки він забезпечує розвиток мультимодальних перевезень. Це особливо актуально для України, яка має найбільшу кількість портів, порівняно з іншими країнами басейну: Росією, Грузією, Туреччиною, Румунією і Болгарією. На Чорному і Азовському морях на території України знаходяться близько двадцяти морських портів. Унаслідок розширення Європейського союзу (ЄС) виникла необхідність поліпшення Транс’європейської мережі. ЄС був розроблений проект будівництва основних транс’європейських сполук, який планується завершити до 2020 року. Кількість морських транспортних шляхів збільшиться, що може принести величезний зиск і Україні. Підготовка фахівців, створення сприятливої громадської думки для передачі приватному сектору функцій володіння і користування об'єктами державної і муніципальної власності, забезпечення довіри громадськості до цього нового для сучасної України типу господарських відносин, а також забезпечення прозорості діяльності бізнесу послужить соціально-психологічною основою введення ДПП і, перш за все, концесій у практику сучасного бізнесу в Україні. Якісна законодавча база, економічна і організаційна розробка цієї проблеми також багато в чому визначать успіх або невдачу в реалізації крупних соціально-економічних перетворень в Україні.

19.11.2008 11:47 ©Юридична газета

Спадкування тієї частини спадщини, яка не охоплюється заповітом

Свобода заповіту є одним із основоположних принципів вітчизняного спадкового права. Один з її аспектів полягає в тому, що спадкодавець може заповісти тим або іншим учасникам цивільно-правових відносин як усю власну спадщину, так і яку-небудь її частину. На підставі яких-саме правил набувається право власності на той обсяг спадкової маси, що не охоплюється заповітом? Відповідь на це запитання міститься в ст. 1245 Цивільного кодексу України, який набрав чинність 1 січня 2004 року (надалі – ЦК України). Ознайомимося зі змістом вищенаведеного припису закону. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1245 ЦК України частина спадщини, не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. Прокоментуємо дану правову норму. В процесі розподілу вищевказаного обсягу спадщини братимуть участь представники тільки тієї черги спадкоємців за законом, яка на підставі положень ст. 1258 ЦК України одержала право на спадкування. Суб’єктному складу даної групи учасників цивільно-правових відносин притаманна своєрідна особливість. У чому полягає суть останньої? Пункт 2 ч. 1 ст. 1245 ЦК України говорить нам про те, що спадкоємець, який став власником тієї частини спадщини, що охоплюється заповітом, інколи набуває право власності і на ту її частину, яка не передбачена цим документом. Надамо коментар даній правовій нормі. Власником незаповіданого обсягу спадщини може стати тільки той спадкоємець за заповітом, що належить саме до тієї черги спадкоємців за законом, яка на підставі положень ст. 1258 ЦК України отримала право на спадкування. Інші спадкоємці за заповітом такої преференції не мають. Розглянемо практичну сторону набуття права власності на той обсяг спадкової маси, що не охоплюється заповітом. Приклад № 1 Спадкодавець Кондратюк Олександр Євгенович є одноособовим власником спадщини. Він заповів Ѕ її частину своїм донькам – Сташинській Тетяні Олександрівні та Богатирьовій Людмилі Олександрівні порівну. Крім вищевказаних учасників цивільно-правових відносин у спадкодавця є ще й інші родичі: дружина – Кондратюк Віолетта Петрівна і брат – Кондратюк Геннадій Євгенович. Як саме здійснюватиметься процедура спадкування в даному випадку? Спочатку відбуватиметься розподіл того обсягу спадщини, який охоплюється заповітом. До участі в цьому процесі закликатимуться Сташинська Тетяна Олександрівна і Богатирьова Людмила Олександрівна. Розміри спадкових часток вищевказаних спадкоємців за заповітом є рівними. Тому Сташинська Тетяна Олександрівна та Богатирьова Людмила Олександрівна стануть власниками по Ѕ : 2 = ј частини спадкової маси. Потім здійснюватиметься розподіл того обсягу спадщини, який не передбачений заповітом. Хто саме братиме участь у цьому процесі? Кондратюк Віолетта Петрівна є представником 1-ї черги спадкоємців за законом. Кондратюк Геннадій Євгенович належить до 2-ї черги спадкоємців за законом. Тому в Кондратюк Віолетти Петрівни з’являється право на спадкування. А Кондратюк Геннадій Євгенович такого права не набуває. Сташинська Тетяна Олександрівна і Богатирьова Людмила Олександрівна також є представниками 1-ї черги спадкоємців за законом. Тому в цих учасників цивільно-правових відносин теж виникає право на спадкування. Таким чином, у процесі розподілу того обсягу спадщини, який не охоплюється заповітом, братимуть участь представники 1-ї черги спадкоємців за законом – Кондратюк Віолетта Петрівна, Сташинська Тетяна Олександрівна і Богатирьова Людмила Олександрівна. Розміри спадкових часток цих учасників цивільно-правових відносин також є рівними. Тому Кондратюк Віолетта Петрівна, Сташинська Тетяна Олександрівна та Богатирьова Людмила Олександрівна стануть власниками по (1-1/2) : 3 = 1/6 частини спадщини. Тепер обчислимо загальні розміри спадкових часток кожного з потенційних спадкоємців. Сташинська Тетяна Олександрівна і Богатирьова Людмила Олександрівна прийматимуть спадщину на підставі положень, які зафіксовані у заповіті, та на підставі приписів, що містяться в ЦК України. Тому кожен з цих учасників цивільно-правових відносин набуде право власності на ј + 1/6 = 5/12 частини спадкової маси. Кондратюк Віолетта Петрівна прийматиме спадщину тільки на підставі безпосередніх приписів ЦК України. Тому цей учасник цивільно-правових відносин набуде право власності лише на 1/6 частини спадкової маси. Кондратюк Геннадій Євгенович не прийматиме спадщину ні на підставі положень, які зафіксовані у заповіті, ні на підставі приписів, що містяться в ЦК України. Тому цей учасник цивільно-правових відносин взагалі не набуде право власності на спадкову масу. Приклад № 2 Спадкодавець Лавриненко Ірина Павлівна є одноособовою власницею спадщини. Вона заповіла 1/3 її частину своїм двоюрідним братам – Гаврилюку Роману Павловичу та Балозі Сергію Васильовичу у співвідношенні 1:2. Окрім вищевказаних учасників цивільно-правових відносин у спадкодавця є ще й інші родичі: чоловік - Лавриненко Микола Федорович, донька – Чернищук Оксана Миколаївна і тітка – Царенко Ірина Дмитрівна. Як саме здійснюватиметься процедура спадкування в даному випадку? Спочатку відбуватиметься розподіл того обсягу спадщини, який не охоплюється заповітом. До участі в цьому процесі закликатимуться Гаврилюк Роман Павлович і Балога Сергій Васильович. Розміри спадкових часток цих спадкоємців за заповітом не є рівними. Тому Гаврилюк Роман Павлович стане власником 1/3 : 3 = 1/9 частини спадщини, а Балога Сергій Васильович набуде право власності на 2 х 1/9 = 2/9 частини спадкової маси. Потім здійснюватиметься розподіл того обсягу спадщини, який не передбачений заповітом. Хто саме братиме участь у цьому процесі? Лавриненко Микола Федорович і Чернищук Оксана Миколаївна є представниками 1-ї черги спадкоємців за законом. Царенко Ірина Дмитрівна належить до 3-ї черги спадкоємців за законом. Тому в Лавриненка Миколи Федоровича з’являється право на спадкування. А Царенко Ірина Дмитрівна такого права не набуває. Гаврилюк Роман Павлович і Балога Сергій Васильович є представниками 5-ї черги спадкоємців за законом. Тому в цих учасників цивільно-правових відносин також не виникає право на спадкування. Таким чином, у процесі розподілі того обсягу спадщини, який не охоплюється заповітом, братимуть участь представники 1-ї черги спадкоємців за законом - Лавриненко Микола Федорович і Чернищук Оксана Миколаївна. Розміри спадкових часток цих учасників цивільно-правових відносин є рівними. Тому Лавриненко Микола Федорович і Чернищук Оксана Миколаївна набудуть право власності по (1 – 1/3) : 2 = 1/3 частини спадщини. Тепер обчислимо загальні розміри спадкових часток кожного з потенційних спадкоємців. Гаврилюк Роман Павлович і Балога Сергій Васильович прийматимуть спадщину тільки на підставі положень, які зафіксовані у заповіті. Тому перший з цих учасників цивільно-правових відносин стане власником 1/9 частини спадкової маси, а другий - 2/9 частини спадкової маси. Лавриненко Микола Федорович і Чернищук Оксана Миколаївна прийматимуть спадщину тільки на підставі безпосередніх приписів ЦК України. Тому кожен із цих учасників цивільно-правових відносин набуде право власності лише на 1/3 частину спадкової маси. Царенко Ірина Дмитрівна не прийматиме спадщину ні на підставі положень, які зафіксовані у заповіті, ні на підставі приписів, що містяться в ЦК України. Тому цей учасник цивільно-правових відносин взагалі не набуде право власності на спадкову масу.

14.11.2008 14:12 ©Юридична газета

Про вкрадені «Змієві вали» та погану чиновницьку пам'ять

Одним з останніх гучних земельних скандалів є історія про передачу у приватну власність 77 га земель Києво-Святошинського району Київської області, в тому числі і археологічної пам'ятки – «Змієві Вали». На початку липня Києво-Святошинська районна державна адміністрація оголосила про те, що «спритні ділки з агрокомбінату «Хотівський» незаконно отримали державні акти на 100 га державних земель, а з ними – і «Змієві Вали». Як орган, що покликаний стежити за дотриманням законності, адміністрація звернулася до господарського суду з позовом про визнання цих актів недійсними. Натомість агрокомбінат «Хотівський» заявив про законність оформлення державних актів на ділянки, що були отримані ним у порядку правонаступництва після однойменного колективного сільськогосподарського підприємства (далі – КСП). Наразі бачимо один із перших наслідків земельної реформи: приватний власник та держава претендують на одні й ті ж землі. Хто з них правий – вирішить, звичайно, суд. Але й ми б не хотіли лишатися осторонь цієї резонансної та цікавої, з правової точки зору, справи. Тож ми звернулися до сторін конфлікту з пропозицією прилюдно висловити свої правові позиції. Першим відгукнулося сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю агрокомбінат «Хотівський». Його інтереси представляє юридична фірма в особі генерального директора – Невечері Костянтина Петровича. – Хотілося б почути про суть конфлікту з перших вуст. В чому полягає суть вашого спору з районною державною адміністрацією? – Адміністрація вважає, що 77 га, на які нам було оформлено державні акти на право власності належали до земель державної власності, а тому оформлення документів без її дозволу неправомірне. Я би цілком погодився з адміністрацією, якби не одне «але»: ці 77 га вибули з державної власності ще в 1999 році за рішенням сільських рад, які на той час (відповідно до Земельного кодексу України 1990 року) мали повноваження щодо розпорядження землями в межах цих рад. Після затвердження у 2002 році нової форми державного акту, яка надала підприємствам можливість переоформлення державного акту на право приватної власності на землю, підприємство провело інвентаризацію земель, що залишилися після розпаювання землі на членів КСП. Після проведення інвентаризації землі підприємство переоформило державні акти згідно з новою формою Державного акту й у зв'язку зі зміною організаційно-правової форми підприємства. Зазначені дії не сподобалися деяким чиновникам, оскільки наявність власника чи користувача землі фактично робить неможливим розпорядження цими землями, як мінімум, без згоди нашого підприємства. – Тобто ви вважаєте, що ділянки до оформлення спірних державних актів не належали до земель запасу державної власності? – Абсолютно вірно. Згідно з цими Державними актами на колективну власність, виданих у 1999 році сільськими радами с.Лісників, Хотова та Ходосіївки в зазначених 3-х сільрадах (Лісниківській, Хотівській, Ходосіївській), СГ ТОВ АК «Хотівський» отримало землі у колективну власність. Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України 2001 року, в запасі можуть перебувати землі, не надані у власність чи користування. Те ж саме було передбачене ст.80 Земельного кодексу 1990 року. – Але адміністрація стверджує, що після реформування КСП землі перейшли у державну власність у зв'язку з ліквідацією КСП. – З цього приводу слід нагадати, що у 2000 році, відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора», на зборах членів КСП було прийнято рішення про реорганізацію КСП у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (далі – СП ТОВ). Для переходу прав на землю від однієї форми власності чи особи до іншої мають існувати два юридичних факти: наявність підстави припинення права власності щодо першої особи та підстави виникнення в іншої. Підстави припинення права колективної власності були визначені у ст.28 Земельного кодексу 1990 року, що діяв на час реорганізації КСП. Ні ліквідація, ні реорганізація, як підстава припинення права колективної власності, у даній нормі закону не згадується. Якщо припинення прав в однієї особи не було, то розглядати питання щодо підстав виникнення цих прав в іншої особи недоречно. Але слід зазначити, що чинне законодавство України, а саме Цивільний кодекс України в ст.346 передбачає, що підставою для припинення права власності є припинення підприємства. Причому це зазначено у п.11 вказаної статті, яка визначає й інший випадок припинення, що стосується вже фізичної особи. Це – смерть власника. Ні в кого не викликає сумнів, що у разі смерті право власності припиняться в особі, що померла. Однак це ще не означає, що в цьому випадку виникає право власності держави, оскільки є інші норми законодавства, що регулюють перехід цих прав у порядку спадкування. Це ж саме стосується й юридичної особи у випадку припинення, у тому числі внаслідок реорганізації. Є інші норми, що регулюють перехід прав у порядку правонаступництва. Я не буду дискутувати з приводу того, що Цивільний кодекс України, що був чинним під час реорганізації СГ ТОВ АК «Хотівський», відповідно до ст.37, не відносив такий вид реорганізації як перетворення (що мало місце для цього підприємства) до наслідків припинення підприємства. Якщо взяти так звану «Довідку статистики» за той час, ви побачити за одним кодом дві особи – КСП і СГ ТОВ. – Чому всі землі, що були у власності КСП не були розпайовані? – Згідно з Указом Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність» № 720/95 від 8.08.1995 паюванню підлягали тільки сільськогосподарські угіддя. При цьому відповідно до ч.4 ст.7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899 від 05.06.2004 із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу, виключаються: деградовані, малопродуктивні, а також техногенно-забрудненні сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; інші землі, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб. Таким чином вказані землі із сільськогосподарських угідь й несільськогосподарські угіддя не підлягали паюванню й залишилися в іншого суб'єкта права колективної власності – самої юридичної особи. – Які підстави для ваших тверджень, що землі та права на землі, які залишилися після розпаювання належать саме підприємству? – Відповідно до ст.23 Земельного Кодексу України 1990 року землі колективної власності поділяються на ті, що знаходяться у власності підприємства й у колективній. Суб'єктом права колективної власності на землю на момент видачі державного акту на право колективної власності законодавство України визначало КСП як юридичну особу відповідно до ч. 2 ст.5 Земельного кодексу в редакції 1992 року, ст. 7 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Тобто й члени КСП, і саме підприємство були власниками прав колективної власності. Після отримання членами КСП своїх паїв і виходу з КСП все інше майно залишається у приватній власності підприємства, у тому числі права на земельні ділянки, що залишилися після розпаювання й передачі розпайованих земель членам КСП. Це відповідає принципу припинення спільної часткової власності внаслідок поділу спільного майна, який визначений в ч. 2 ст. 367 Цивільного кодексу України. Ні в кого не викликає сумніву, що члени КСП, отримавши свої землі у вигляді паїв із земель колективної власності, правомірно оформили їх у приватну власність. Тоді чому викликає сумнів щодо оформлення цих прав на іншого суб'єкта права колективної власності – підприємство? До речі, згідно зі вказаним Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора» передбачалося реформування КСП саме на засадах приватної власності на землю та майно. Відповідно до п.7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року юридичні особи, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені попереднім законодавством, зберігають права на ці ділянки. – Голова Ходосіївської сільської ради сказав, що на сесії сільської ради було прийняте рішення про відміну рішення, яким землі передавали у колективну власність. – В селі з багатотисячним населенням – Ходосівці – більшість жителів оформило права на землі у порядку безоплатної приватизації за рішення сільської ради. Тепер уявіть собі, що сесія сільської ради почне приймати рішення щодо відміни рішень, на підставі яких були оформлені державні акти мешканцям села. Без сумніву, це не є підставою для позбавлення прав власності жителів цього села на земельні ділянки. Якщо розглядати питання з юридичної точки зору, то, по-перше, відміна рішення відповідно до ст. 28 Земельного кодексу України 1990 року, що був чинний під час прийняття такого рішення, не є підставою для припинення прав власності як колективної, так й приватної. Подруге, викликає сумнів наявність у сільській ради повноважень щодо прийняття таких рішень, враховуючі вимоги закону «Про місцеве самоврядування», Земельного кодексу України й інші нормативні акти, але це вже інша тема для обговорення. – Голова Лісниківської сільської ради заявляє, що землі, які оформило підприємство, передбачені Генеральним планом села для використання на потреби розвитку соціальної інфраструктури. – Зазначу, що спроектувати можна будьщо. Однак Генеральний план має затверджуватися кількома органами. Я вже не буду казати про кількість органів, які повинні надати висновки щодо можливості затвердження цього плану. Потім на підставі цього Генерального плану розробляється проект землеустрою щодо зміни меж села, який у кінці затверджується обласною радою. При цьому, відповідно до ст.173 Земельного кодексу України включення земельних ділянок у межі села не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення. – Із заяв голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації виходить, що спірні державні акти було оформлено на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова, яке жодного відношення щодо прав на землю Києво-Святошинського району не має. Прокоментуйте це, будь ласка. – Саме перекручення фактів з цього питання є базовою позицією адміністрації. Не розуміючи, про що йдеться, з її боку їдуть заяви про земельне «рейдерство» на підставі рішення суду. Однак це рішення суду не є основною підставою видачі державного акту, воно тільки підтверджує законність реорганізації КСП. Саме рішення членів КСП про реорганізацію, оформлене Протоколом зборів КСП «Хотівський» №2 від 03.03.2000, є підставою набуття права власності на землю СГ ТОВ АК «Хотівський». Рішення зборів (відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України) є правочином, на підставі якого права на земельні ділянки перейшли від однієї особи (КСП) до іншої (СГ ТОВ – агрокомбінату «Хотівський»). Саме це рішення зборів зазначене у Державному акті, що отримало підприємство, як підстава набуття права власності. – Юрист Києво-Святошинської районної державної адміністрації у своїй промові заявляв про порушення при складанні та підписанні виданих підприємству Державних актів, у тому числі про відсутність підпису голови районної державної адміністрації та голів сільських рад, зазначення цільового призначення, що не передбачене законодавством. – На сьогодні видача державних актів регламентується «Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», що була затверджена ще у 1999 році. Пунктом 1.13 цієї інструкції зазначено про можливість саме переоформлення Державних актів. У разі реорганізації підприємства, у нашому випадку – шляхом перетворення, виникає необхідність такого переоформлення. До речі, ще у 2002 році Державний комітет України із земельних ресурсів у своєму листі від 04.11.2002 за №14-17-11/5484 зазначив про необхідність внесення змін до державних актів у разі реорганізації юридичної особи. Разом з тим, п. 2.9 вищевказаної інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів встановлює, що у державних актах виправлення не допускаються. Таким чином, відповідні зміни можуть знайти своє відображення тільки в нових державних актах, переоформлених правонаступнику. Можу навести приклад такої необхідності. Як відомо, у 2007 році були внесені зміни у закон «Про господарські товариства» щодо максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю, яка з прийняттям цих змін може досягати не більше 10 осіб. Таким чином, якщо кількість учасників у цих товариствах становить більше 10 осіб, то виникає необхідність їх реорганізації в акціонерні товариства. При цьому реорганізація проводиться шляхом перетворення, тобто змінюється організаційно_правова форма підприємства. І якщо в такого товариства існує державний акт на право власності на землю, виникнуть ті ж самі питання: чи має воно отримувати рішення державного органу чи органу місцевого самоврядування, чи повинен цей орган підписувати Державний акт. Я думаю, що ні. Тепер щодо юридичного обґрунтування цієї позиції. В зазначеній Інструкції про видачу актів згадуються тільки 4 підстави виникнення права власності: рішення органу державної влади (Кабінету Міністрів України, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій), рішення ради (обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим), рішення суду та договір. Однак слід зазначити, що в цій Інструкції не згадані такі підстави набуття права власності як свідоцтво на спадщину, внесення в статутний капітал земельної ділянки засновником й інші підстави, передбачені ст.82 Земельного кодексу України. Однак думаю, для багатьох дивно буде звучати твердження про те, що державний акт не може бути виданий спадкоємцю, оскільки Інструкція не згадує свідоцтво про права на спадщину, як підставу переходу прав на землю. Слід також звернути увагу, що ця Інструкція використовує у ролі однієї з підстав видачі Державного акту термін – «договір». Цивільний кодекс 1963 року та земельний кодекс 2001 року використовує термін – «угода». Цивільний кодекс 2003 року використовує термін – «правочин». Тому при використанні цієї Інструкції слід, усе ж таки, оперувати термінами, що вжилися в теорію права після вступу в дію інструкції, а не бути формалістами. Якщо звернутися до визначення цих термінів, то ви побачите в них повну ідентичність. При цьому слід виходити з таких постулатів права: акт законодавства, прийнятий пізніше; акт законодавства вищої сили (закон – над інструкцією); аналогія закону. Тобто термін «договір», що зазначений в Інструкції, охоплює всі правочини, передбачені чинним законодавством, внаслідок яких виникло або перейшло право власності на землю. Державний акт на право власності на земельну ділянку підписується у тому ж порядку, як при укладанні договорів /правочинів/ відповідно до п. 2.14 вищевказаної Інструкції, тобто начальником відділу земельних ресурсів. Місцевою адміністрацією або органом місцевого самоврядування додатково підписується Державний акт тільки у разі прийняття ним рішення щодо надання земель із державної власності. Тому, вважаю недоречно спекулювати темою відсутності печатки адміністрації чи сільради на державному акті у тих випадках, коли вона й не повинна бути там. Таким чином, жодних порушень при переоформленні державних актів не було. Друге питання – що таке переоформлення може не відповідати повсякденній практиці при видачі Державного акту. Але наше законодавство не стоїть на місці, як і практика його застосування. У будь-якому випадку відсутність сучасного та чіткого регулювання правових відносин в деяких галузях права не може приводити до порушень наявних конституційних прав осіб, що ними володіють, у тому числі щодо їх оформлення. Щодо заявлених порушень при визначенні цільового призначення (використання) використання землі, які вказані в отриманих підприємством державних актах на землю, слід зазначити таке. Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико_культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Таким чином, цією статтею визначається вичерпний перелік категорій земель за цільовим призначенням. Також земельним законодавством чітко визначено, які землі належать до тієї чи іншої категорії, та для чого вони можуть використовуватися. Отже, якщо земельна ділянка була надана для визначеного використання в межах будь якої категорії (відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України), але через якийсь вона використовується по_іншому, однак у межах тієї категорії, що була першочергово надана, то використання земельної ділянки не за цільовим призначенням у цьому випадку відсутнє. Тобто використання у будь_який спосіб у межах однієї категорії не є зміною цільового призначення. На ці обставини неодноразово звертав свою увагу Державний комітет України із земельних ресурсів у своїх роз'ясненнях, наприклад у Листі №14-17-7/9942 від 27.12.2006. Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що цільове призначення земельної ділянки – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Посилання з приводу визначення цільового використання тільки на Український класифікатор цільового використання землі, затверджений Листом Держкомзему України від 24.04. 1998 за №14-1-7/1206 не є виправданим. По_перше, викликає сумнів юридична сила цього документа, враховуючі відсутність його реєстрації у Міністерстві юстиції і спосіб його затвердження – Листом Держкомзему. По_друге, він розроблявся ще у період дії старого Земельного кодексу України 1990 року. В цьому класифікаторі ви не знайдете такого цільового використання як «особисте селянське господарство», воно ввійшло у практику зі ст.22 Земельного кодексу України 2001 року. До речі, всі цільові використання, зазначені у виданих державних актах на СГ ТОВ «АК Хотівський», є у зазначеній нормі земельного кодексу і належать до однієї категорії – землі сільськогосподарського призначення. При цьому слід відрізняти норми цієї статті, що регулюють цільове використання згідно з п.п.1,2, від передачі (надання) землі, що регулює п.3 цієї статті. Термін «передача (надання) землі» використовується тільки у разі переходу прав на землю від держави. – На адресу підприємства лунали звинувачення щодо приватизації, продажу та перепродажу пам'ятки архітектури «Змієві Вали». Розкажіть про правомірність оформлення підприємством цієї пам'ятки. – Офіційна назва цієї пам'ятки – «Велике Ходосіївське городище». Частина цієї пам'ятки архітектури знаходиться на земельній ділянці, що разом з іншими була передана у 1999 році Ходосіївською сільською радою із державної у колективну власність згідно з Державним актом. Тому незрозумілою є провина підприємства з цього приводу. Найцікавіше, що нічого неправомірного в цьому немає. На будьякій земельній ділянці, у тому числі тій, що перебуває у приватній власності, у будь_який час можуть знайти якусь пам'ятку архітектури. Але це не є підставою для позбавлення власника цієї ділянки його права власності на саму ділянку. Щодо заяв про приватизацію, продаж та перепродаж, то це лише слова. По_перше, дуже дивною є заява юристів про приватизацію. Чинне земельне законодавство використовує термін «приватизація» тільки щодо суб'єктів права – громадян. Щодо заяв про продаж та перепродаж, це теж неправда. На пресконференції представником учасника був показаний оригінал Державного акту, оформленого на підприємство. Як усі розуміють, якби був продаж чи перепродаж цієї ділянки, оригінал Державного акту залишився б у нотаріуса. Крім того, з метою припинення спекулювання цією темою, підприємство зробило офіційну заяву про відмову від права власності на цю ділянку на користь держави. Відповідну заяву було подано до Києво_Святошинської районної держаної адміністрації. Однак для оформлення цього факту за чинним Земельним кодексом потрібно ще укласти договір у разі згоди адміністрації на отримання цієї ділянки у власність відповідно до ст.142 Земельного кодексу України. – Чому, на вашу думку, при таких правомірних діях щодо переоформлення Державних актів виникло так багато питань, і цей конфлікт набув таких масштабів? – Як я казав спочатку, зазначені дії не сподобалися деяким чиновникам, оскільки наявність власника чи користувача землі фактично робить неможливим розпорядження цими землями, як мінімум, без згоди нашого підприємства. Є й інші чинники. Насправді, всі ці питання, що набули такого розголосу, були неодноразово висвітлені відомими фахівцями у галузі права і закріплені у багатьох судових рішеннях. Наведу приклади. Журнал «Земельне право України» №8_9 2007 року – стаття «Правові аспекти зміни колективної власності на землю в Україні» за редакцією Костяшкіна І. О., кандидата юридичних наук, та стаття «Правовий режим несільськогосподарських угідь, що були передані у колективну власність сільськогосподарських підприємств», під редакцією Меркулової О. В., юриста Проекту розвитку овочівництва в південному регіоні України, та Мірошниченка А. М., кандидата юридичних наук. Це ж саме викладене у журналі «Землеустрій і кадастр» за №4 2007 року, журналі «Землевпорядний вісник» . Крім того, такі правової позиції були висвітлені й обговорені на Науково-практичному семінарі, що відбувся 25 вересня 2007 року серед фахівців і начальників обласних управлінь земельних ресурсів при Державному Агентстві земельних ресурсів України /зараз це Державний комітет земельних ресурсів України/ під назвою «Актуальні питання трансформації колективної власності на землю при реформуванні недержавних сільськогосподарських підприємств». До речі, внаслідок цього семінару повинні були розробити методичні рекомендації, законодавчі акти, однак, на жаль, на сьогодні їх не існує. Тому вважаю недоречним спекулювати цими темами, а тим більше залучати для захисту своїх інтересів жителів села, правоохоронні, контролюючі, судові та інші державні органи. – Які чинники, що привели до розголосу цього конфлікту, ви мали на увазі? – Не хотілось б відходити від юридичної сторони цих питань. Зазначу лише таке. Сценарій застосування певних заходів практично однаковий: спочатку треба підняти селян, сказати їм, що їхні землі захопили, а сільради й адміністрація хотіли адати ці землі селянам, потім залучити засоби масової інформації, правоохоронні й контролюючі органи, потім здійснити тиск на суди. Саме ці дії й охоплює термін «рейдерство». На жаль, у даному випадку це ще більш несприйнятливе явище для сучасного суспільства, яке прагне бути в Європі, оскільки таке «рейдерство» відбувається з боку державних діячів разом з іншими відомими угрупованнями. За ці роки, що ми надаємо юридичні послуги цьому підприємству, таких нападів було безліч. Причому щоразу це відбувалося при зміні влади у державі чи зміні керівників державних органів, у тому числі правоохоронних та контролюючих. Але, незважаючи на це, підприємство працює і приносить дохід його працівникам та користь жителям Києва та Київської області від виробленої сільгосппродукції. Сподіваюся, що ще не раз читачі вашої газети зможуть спробувати овочеву, ягідну, садову й іншу сільгосппродукцію, вирощену СГ ТОВ АК «Хотівський», і зазначене підприємство запам'ятається саме цим, а не черговим чорним піаром або гучним скандалом, пов'язаним з його захватом.

14.11.2008 14:08 ©Юридична газета

1 2 3 4 5 6 7 Далее »

Архив новостей